Вагон-балаган

28

Їхати поїздом з компанією друзів — завжди здорово.

Нещодавно ми їздили на музично-поетичний фестиваль і домовилися з кількома дружніми колективами, щоб викупити місця поспіль — цілий вагон. Так веселіше: все-таки навколо усі свої. «Нікому не завадять тихі пісні під гітару, гра в „крокодила“ в проході і інші „неподобства“», — думали ми. Але на нас налетів провідник з синдромом вахтера.

Він знайшов у нашій поведінці всі мислимі і немислимі порушення правил і громадського порядку. Він вимагав, щоб ми перебували на своїх місцях згідно з квитками. Ходити в гості до сусіднього купе виявилося страшним правопорушенням. Як тільки була расчехлена гітара (вдень!), він підняв крик, погрожуючи висадити нас з поїзда. Ігри в слова, «крокодил» і навіть шахи виявилися азартними — то є протиправними. І навіть чай він не давав пити зі своїх кухлів: нібито техніка безпеки не допускає, щоб пасажири самостійно наливали окріп.

Всі 22 години він псував нам поїздку. Навіть уночі ходив по проходу і заглядав у кожне купе, присвічуючи ліхтариком. Мабуть, стежив, щоб не зайнялися сексом на полиці.

Задовбав!