Радість зі сльозами на очах

9

Задовбали бабусі, які не знають міри.

У даному контексті «бабуся» — не показник віку, а термін спорідненості. У нашій родині нещодавно з’явився перший і дуже довгоочікуваний усіма дитина, і тепер дві мами — моя і чоловіка — перетворилися у двох бабусь. Одна з яких абсолютно не розуміє, коли слід зупинитися.

Зараз я почую струнких хор всіх тих, хто виховує дітей без бабусь, а то й без чоловіка: зажерлась, мовляв, їй з усіх боків допомагати хочуть, а вона ніс верне. Я Екшн сно ціную допомогу наших бабусь: я працюю вдома і якраз встигаю зробити дуже багато, коли одна з них веде малюка на прогулянку. Поки вони відволікають дитину, я можу приготувати вечерю або навести в квартирі порядок. І це здорово. Але все добре в міру.

Одна з наших бабусь живе дуже близько. Зручно, так? Тому ми легко і часто допомагаємо один одному. Але з цієї ж причини нам і нікуди подітися, коли вона бажає постійно і без перерви спілкуватися з онуком.

Вона приходить вранці, дізнається, що гуляти з дитиною зарано (допустимо, тому що на вулиці спекотно), але додому не йде, ні — вона буде грати з дитиною, не підпускаючи мене до нього, поки я не втомлюся від постійних «ля-ля-ля, а чиї це ручки?» і не скажу, що пора б дитині вийти на прогулянку. Після прогулянки вона знову нікуди не йде. Або йде, але з’являється пізно ввечері, без запрошення: «Я на купання». Не «вам не потрібно допомогти викупати дитину?», а саме «я на купання». Як ніби у неї квиток у перший ряд. Зрештою, йде вона вже тоді, коли всім пора лягати спати. Так проходять наші вихідні, яких я вже чекаю з здриганням.

Робить вона з дитиною щось не так? Немає. Треба її годувати, напувати? Ні, від усього відмовляється. Але, чорт забирай, у нас однокімнатна квартира. В ній вже знаходимося чоловік, я і дитина. Ще один чоловік (який, до речі, ні хвилини не вміє помовчати) там абсолютно зайвий. Ми з чоловіком, зрештою, дорослі люди. Нам потрібно особистий простір! І ми можемо захотіти, поки малюк спить, пообніматися, поцілуватися, а то і зайнятися чим-небудь ще. Я хочу годувати дитину грудьми без зайвих свідків і ходити по будинку в трусах. Я не хочу розважати нікого розмовами, поки дитина спить у мене на цей час абсолютно інші плани.

Ах так, зараз налетять всі ті, хто буде радити поговорити. «Та я б їй сказала, що вона на порозі б не з’явилася!», «Так і скажіть: мама, вам пора додому!», «Скажи чоловікові, нехай поговорить з мамою!» і т. д. Не прокотить. Чоловік категорично відмовляється працювати «послом» після того, як був крайнім у подібних ситуаціях. А сама «бабуся» дуже обидчива, подібні речі сприймає в багнети, а сваритися з нею я не хочу: зрештою, допомагає! Вона ж бажає нам добра! Вона ж обожнює онука! Радіти треба!

Радію. Терплю і радію.