Не подобається — не бери

14

Дитинство. Подружка просить пограти мою ляльку, через якийсь час повертає зі словами: «Фу, у неї волосся темне, а ще штани, а не спідниця». Пам’ятаю, було дуже прикро — ляльку я хотіла саме брюнетистую і штани їй шила сама, кльові, картаті, як мені подобалося.

Юність. Інша подружка вже просить позичити босоніжки на підборах — у неї перше побачення. Повертає, показує стерті ноги, мовляв, ось що з-за моїх босоніжок сталося. Поміряти і прикинути, що, раз тиснуть, то надягати не варто? Не-а, надінемо й підемо блукати по бруківці парку від заходу сонця до півночі.

Колега нервовим пошепки просить прокладку. Назавтра претензії: я беру тонкі з ароматом, їй потрібні товсті «лапті». Було незручно, некомфортно і взагалі…

У сусідки зламався пилосос. Гаразд, так і бути, бери мій «на півгодинки». Що? Так, він не миє і досить слабкий — відчистити довговорсове килим не зможе. А мені в самий раз — у мене скрізь тільки лінолеум.

Ручка з чорною пастою замість синьої, бутерброд з сиром замість ковбаси, в термосі — солодкий кава, пластикова гребінець… всього і не згадаєш. А вчора мені докоряли за парасольку, під яким двом не вміститися.

Такі люди трапляються мені все життя. Вони позичають у тебе твою річ, куплену тобою для твого зручності, а потім висувають претензії: їм, мовляв, не піЕкшн шло. Цікаво, що у них в голові?