Один садівник на розарій

37

Я студент одного з технікумів нашої неосяжної Батьківщини. Моя група складається з дівчат — я єдиний представник чоловічої статі. Начебто нічого особливого. Хтось скаже: «Пощастило!» Мене це сильно задолбали, і ось чому.

«Нас більше, значить ми праві» — залізобетонний принцип, який встоїть завжди і скрізь. Припустимо, тебе про щось запитали. Ти починаєш розповідати, тебе переривають на півслові і починають сперечатися. Зрозуміло, ти викладаєш аргументи, доводи, якщо життєва ситуація, то і свій досвід. Але всі твої старання нікчемні, як і ти сам в очах чарівних дам, адже вони праві, просто тому, що їх більше.

Кожне слово — це натяк. Напевно, не кожному довелося це бачити, але таке не забувається. Наприклад, ти говориш дівчині, що їй йде зачіска «кінський хвіст». Дівчина сильно ображається: ти, мовляв, назвав її конем!

«Ми жінки, значить, ми богині». Самий жахливий принцип, який тільки існує на цьому колі пекла. Ти повинен все по труну життя, тобі ж ніхто і нічого. Найпростіший приклад — свята. Від тебе завжди чекають подарунків. Коли ж настає твоє свято, тобі дарують всяку муть, від якої немає порятунку. Хоч і важливий не подарунок, а увага, але, чорт забирай, можна було скинутися по полтинику і купити щось варте?