Валіза, двері, мама

54

«Козел», «тиран», «жлоб», «домостроевец». Так, це саме я в очах 90% жінок. Чому я чую такі епітети — не розумію, адже свої погляди і принципи я розкриваю всім охочим, не ховаючись і не лицемеря.

Так, я вважаю, що жінка або повинна брати побут на себе, або працювати нарівні з чоловіком, коли вважає за краще ділити домашні обов’язки порівну. Про це моєму переконанні не знає хіба що старенька сусідка, яка забуває моє ім’я через три хвилини після спілкування. Але чому ж ти, Анастасія, впадаєш в жах від моїх претензій з приводу немитого посуду і явно вже тиждень не протиравшихся полиць?

Ти сидиш вдома, спиш до обіду, качаєш серіали гігабайтами, а на вечерю я отримую абияк зварені напівфабрикатні котлети з найближчого супермаркету і суп з пачки, незважаючи на п’ять кіло свіжої сільської свинини в морозилці і три забитих свіжими овочами відсіку? Не бачиш себе домогосподаркою? Іди працюй — ось список вакансій від кур’єра до менеджера з продажу. Вище тебе поки нікуди не візьмуть з твоїм заочним дипломом нікому не відомого институтика і місячним досвідом роботи в перукарні в добрі 25 років. Що? Ти і там себе не бачиш? Валіза, двері, мама — я не бачу себе поряд з кишковим паразитом, яким ти за життя і є.

Я не оплачую жіночі примхи. Взагалі. Ніколи. Не плутати відмова від змісту примх з відмовою від утримання сім’ї. Маша хоче новий телефон? Не питання. Ось смартфон відомої марки за 11 тисяч. Ні, айфона не буде до тих пір, поки ти на прикладі порівняння його з цим смартфоном не доведеш його зверхність. Модно, стильно, круто, «у Олечки вже третій» — не аргументи. Так, туфлі і сукня ми теж купимо. Добротні, гарні речі в магазині середньої руки, де дешевше 3000 рублів лише біжутерія. Туфлі в бутіку за 20 тисяч? Ні, не будемо. По-перше, єдині твої аргументи — «це ж Гуччі» та «у Зіньки є», а по-друге, навіть супермодна фірма не змусить тебе носити їх більше одного сезону. Ти не хочеш ходити в задешево? Піднімай дупу, працюй і купуй хоч Гуччі, хоч купи лайна. Не для того росла? Валіза, двері, мама — їй свої примхи, мені не треба.

Я не ревную, не терплю ревнощів до себе і будую стосунки на довірі. Я не зраджую і не ходжу наліво, оскільки мені простіше розлучитись з тобою, ніж розігрувати клоунаду. Я не перевіряю телефонну книгу, не переглядаю історію комп’ютера, не підслуховую розмови і не допитую, хто підвозив тебе ввечері: мій мозок в стані зрозуміти, що якщо у нього такий же жовтий формений комірець сорочки, то він працює там, де і ти. Але, Анжела, невже ти думаєш, що я дозволю тобі копатися в моєму особистому просторі, та ще й ставити ультиматуми? Видалити всіх жінок з телефону, а тих, кого видалити не можу, описати тобі? Отзваниваться кожні півгодини з корпоративу? Хто така дура, яку я висадив тиждень тому біля супермаркету? Валіза, двері, вікно, знову двері. Мама вже чекає, благо що після останньої особливо буйною істерики я ознайомився з листуванням в твоєму телефоні. Одну подяку «за прекрасну пристрасть» і три віртуальних поцелуйчика з різних номерів я знайшов. Фраза про те, що кожен судить в силу своєї зіпсованості, я ще раз підтвердив.

Насті, Маші, Свєти, Олі, Оксани! Ваш улюблений питання «коли весілля?» мене задовбав. Тоді, коли я побачу поруч із собою Жінку.