Паразити, на яких тримається світ

4

Кого-то задовбали мерз-з-зкіе паразити? І чому ж це, цікаво знати?

Є банки, що видають кредити. Є люди, кредити бажаючі взяти і платити за відсотками готові. Як-ніяк, вже краще іпотека, ніж викидати половину зарплати за знімну квартиру. І є бюро кредитних історій — бюрократичний монстр, який ускладнює людям доступ до кредиту. Зауважте: не аферистів, не махінаторам, а простому работящему Івану, який чесно працює на заводі або в офісі і згоден годувати банкірів своїми відсотками. Типова бюрократична хрень, «комара отцеживающая, а верблюда поглинаюча». І ось з’являється, наприклад, Остап Бендер (або Хан Соло), який допомагає Івану отримати кредит, минаючи перешкоди, поставлені бюрократичним монстром. Природно, не безкоштовно, бо вартий робітник своєї поживи. Але гроші свої Остап Бендер відпрацьовує чесно і більше, ніж треба, не дере: сам зізнається, що левову частку гонорару роздає потрібним людям. Так чому ж автор замітки вважає паразитом саме кредитного посередника, який допомагає людині впоратися з тупими бюрократичними перепонами? Чому лихоЕкшн — не той, хто намагається ускладнити життя бідному Івану, а, навпаки, той, хто допомагає йому досягти мети? Посадіть Остапа Бендера — гірше від цього стане тільки бідному Івану.

Схожа історія у нас на Західній Україні. Польська границя близько, і шенгенські візи консульство видає щедро. Як наслідок, бажаючих отримати візу і відправитися в Євросоюз на заробітки (або просто возити з Польщі техніку та продукти) у нас вистачає. Придумали поляки електронну реєстрацію в чергу, так дуж розумні українські хакери зламали електронну чергу та продають втридорога. Захистити свій сайт краще поляки не додумалися (або консул сам в доле — з братами-слов’янами можливо і не таке), тому придумали реєстрацію за телефоном. Природно, дзвонити самостійно народу лінь, та й шукати ці телефони ще треба, а головне — колл-центр постійно перевантажений. Тому народу простіше дати 60 гривень працьовитому дядька Віті, який зателефонує і поставить. Начебто всі задоволені: народ економить час, дядя Вітя заробляє гроші, а візовий центр отримує клієнтів.

І що ж? Візовий центр постійно запроваджує правила, що ускладнюють дядька Віті роботу. Спочатку почали вимагати, щоб кожен клієнт реєстрував себе сам. Природно, клієнту стояти і чекати півтори години, поки дядько Вітя зателефонувати в колл-центр, резону немає. Доводиться брехати і в розмові представлятися ім’ям клієнта. А злобний оператор ще й каверзні питання задає: «Скільки вам років? Скільки у вас дітей?» Якщо клієнт — дама, говорити доводиться напарниці дядька Віті — тете Васі. Мета всіх цих нововведень — боротьба з так званими «паразитами» начебто дяді Віті. Правда, знову постає питання: в чому тут паразитизм? У тому, що візовий центр економить на працівниках та обладнанні, а дядя Вітя економить час і нерви людини? Де логіка? Все одно клієнт з документами особисто прийде в ваш візовий центр і принесе вам гроші, а завдяки дядька Віті часу і сил на збір документів та спілкування з працівниками візового центру витратить менше. І кому краще від цих ваших нововведень?

Може, треба було б навчитися борцунам відрізняти паразитизм від симбіозу? А поки ось моє побажання всім працівникам БКІ, візових центрів і консульств, а також усім борцям з паразитами: довгих вам черг, емоційних суперечок і енерговитратних пошуків папірців. Коротше, всього того, від чого ми позбавляємо вас.

Щиро ваші, паразити, на яких тримається світ.