Впусти мене. Сага

18

Коли в наш під’їзд ставили домофон, дві третини мешканців були проти: як же, треба заплатити за установку, а потім щомісяця віддавати за сервісне обслуговування! Пристойні сусіди все ж скинулися, поставили і справно платять. Здогадалися, так? Я працюю вдома, тому більшу частину часу вдома ж і перебуваю. Дзвінок в домофон, підходжу, знімаю трубку.

— Мені в третю квартиру.
— Це на першому поверсі, нехай спустяться і відкриють.
— Чого тобі, лом, так?

Так, мені в лом. В лом платити за жаднюг і потім за свої ж гроші їх обслуговувати, брухт розбиратися з дружинами, чиїм п’яним чоловікам я відкрила, а вони почали виламувати двері в квартиру. В лом обходити жовті калюжі в під’їзді тільки тому, що мила дівчинка попросила впустити її у квартиру на третьому поверсі, а сама написала на першому, тому що дуже хотілося, а на вулиці -20.

Половина дванадцятої ночі. Дзвінок в домофон.

— Відкрийте, я в 13 квартиру.
— Якщо вас чекають, то нехай спустяться і відкриють.
— Так у них вікна темні, вони лягли спати, напевно, а у вас світло горить.
— І що? Якщо вони не прокинуться, то до мене прийдете?