Прилетить дільничний у блакитному вертольоті

26

Я працюю оператором колл-центру поліклініки. Щодня телефонують одні і ті ж пацієнти. Іноді я відчуваю себе радше психологічною допомогою, хоча мої обов’язки — записати людини на прийом до лікаря або відмовити, якщо талони вже закінчилися або їх не дали.

— Дівчина, можна викликати лікаря додому?
— Можу тільки викликати чергового.
— Давайте хоч якогось, мені так погано!
— Добре, черговий ходить до дев’ятої вечора, так що чекайте.
— Так мені що, навіть за шматком хліба в магазин не вийти?

* * *

— Дівчина, здрастуйте! Ви не переживайте, я трохи шепелявлю. Просто зуби не свої, у сусідки взяла.

* * *

— Є Домофон на дверях?
— Так, є. Залізні двері.
— Номер домофона?
— Нехай лікар стукає.
— А ви почуєте?
— Ні. Нехай у вікно стукає!
— Доктор стукати в вікно не буде.
— Чому? Я живу на четвертому поверсі…

* * *

— Ваша дата народження?
— Попкова Любов Анатоліївна.
— Дата народження!
— Я ж кажу, Любов Анатоліївна!

* * *

— Рентген працює?
— Ні.
— Зовсім не працює або зламаний?

* * *

— Попередній запис, здрастуйте.
— Доброго дня. (Мовчить.)
— Кажіть, я вас слухаю.
— А що говорити?
— А ви для чого зателефонували?
— Я не дзвонив…