Пішки з Китаю

6

Було це чи на початку цього тисячоліття, то в кінці минулого. Купив я собі тільки-тільки з’явилася камеру формату Mini-DV. Відразу побіг шукати FireWire контролер (це зараз вони мало не в кожну материнку вбудовані).

Комп’ютерних магазинів у нашому місті небагато — я почав пошуки з самого «крутого». Миловидна дівчина-менеджер нічим допомогти не змогла; єдине словосполучення, яке вона могла вимовити («0,28 пікселя»), належали, очевидно, до якогось монітора. Вийшов молодий чоловік — Самий Старший Менеджер — вислухав мене, авторитетно заявив, що шукати треба в відділах автоакустики, і, поки я стояв відкривши рот, зник у надрах підсобних приміщень.

В такій конторі хоча б змогли запропонувати кабель, хоч мені й нікуди було його втикати.

У третій — маленькій комірчині, заваленій коробками, моніторами і системникми — мене чекала удача в особі адекватного хлопчини і dialup-інтернету. Хлопчина допоміг відшукати потрібний девайс в Москві, взяв передоплату замовлення на доставку.

Свою картку я чекав чотири місяці. Виявляється, товару не було в наявності, потім настали різдвяні канікули, потім не працювала митниця, потім пішов у відпустку працівник, відповідальний за ПК-комплектуючі, а за ним і менеджер фірми-постачальника…

Загалом, поки я чекав жаданої карти, відзняв з десяток касет. А висновки з історії я зробив такі:

1. Чим пафосніше магазин, тим тупіший консультанти.
2. Навіть якщо все нормально, обов’язково трапиться форс-мажор.