Куди преш, молодь?

22

Кажуть, старість заслуговує поваги. З кожного правила є винятки.

Йдемо з подругою по супермаркету. Перед нами кандыбает ледве живий дідок років 80 з паличкою. Проходи вузькі; ми чемно чекаємо, поки старче доповзе до потрібних полиць. Поки ходили вибирали, дідусь Екшн шов до каси і тремтячими руками став вважати дрібниця.

Чергу. Їсти хочеться. Дідок вважає. Чергу мовчить — мабуть, входить у положення. Дідок вважає, збивається, вважає заново. Хлібець сиротливо лежить в сторонці. Через п’ять хвилин у мене кінчається терпець. Прошу: «Дозвольте, ми пройдемо, поки ви вважаєте?» Старий жваво підкидає дивно ясні для свого віку очі і видає триповерхову тираду, де з культурних — всього два слова: «Ходять всякі, стерви-курви, бл#ді, прошмандовки!» І знову різко як-то весь зіщулюється й відходить у бік, продовжуючи дзвеніти мідяками в треморных руках. Такий жалісний — жах.

Сказати, що вся публіка була в шоці — нічого не сказати. Ми мовчки сплатили покупки і пішли. А ще кажуть, поступайтеся старим місце… Та такі ще нас переживуть!